Артем ГРОМОВ: «Уровень украинского чемпионата упал»
2015-11-12


Артема Громова довгий час називали головною зіркою полтавської «Ворскли». Народившись на Львівщині, Артем дитиною переїхав до Полтави і пройшов тут тернистий шлях від дитячо-юнацького футболу до статусу одного з лідерів команди Прем’єр-ліги. Артем розпочав свій шлях у ДЮСШ ім. Горпинка і «Молоді», а зараз він беззаперечний основний гравець команди Василя Сачка, на якого і команда і вболівальники покладають великі надії. Сьогодні Артем Громов дав ексклюзивне інтерв’ю де розповів про свій шлях у футболі, кумирів юності та скандали навколо свого імені.

— З чого почалася твоя любов до футболу?
— Якогось поворотного моменту не було. Я з самого малечку любив грати у футбол. Ще коли моя родина жила на Львівщині, ми з хлопцями у дворі постійно ганяли м’яча. Мій батько казав мені, що мовляв, футбол тебе не прогодує, а от голова може. Він змушував мене добре вчитися, і хотів, щоб я завжди міг за себе постояти. Як то кажуть, в здоровому тілі — здоровий дух. Вже в Полтаві він віддав мене в школу «Дракон» на ушу. Я походив туди місяців зо два і зрозумів, що це не моє. Потім просто підійшов до батька і сказав, що хочу займатися футболом. Так я почав ходити на тренування.

— Хто був твоїм першим тренером?
— Першим був Станіслав Басюк, потім я деякий час тренувався у Володимира Плевако, потім знову у Басюка, а тоді врешті-решт опинився у ДЮСШ «Молодь» під керівництвом Олександра Єжакова.

— А чому так часто змінював тренерів?
— Кожен тренер любить давати обіцянки. Свого часу Плевако наобіцяв золоті футбольні гори мені і моїм батькам, проте коли прийшов час грати у ДЮФЛ, стало ясно, що ці обіцянки пусті. Так я знову повернувся до Басюка. Колись ми на дитячому турніри грали проти «Молоді». Ми виграли 3:0 і я забив три м’ячі. Там мене помітив Олександр Олександрович Єжаков і запросив спочатку на турнір до Києва, а потім і у «Молодь». Я погодився, і не прогадав. На мою думку Олександр Єжаков — один з кращих дитячих тренерів в Україні. Це фанат своєї справи і навіть в тих умовах, в яких ми тренувалися, він примудрявся вчити нас техніці. Завдяки йому я зараз хоч через раз вмію «наколювати» м’яч.

— Там же ти познайомився і з нинішніми тренерами «Молоді» Сергієм ходирєвим і Сергієм Лукашем
— Так, з Леонідовичем (Сергій Ходирєв авт.) я пропрацював десь рік. Якщо Єжаков був, що називається «мозком» команди і з ним іноді було важко знайти спільну мову. Бувало він жартував з нами, кричав. А Ходирєв навпаки надавав дуже сильну психологічну підтримку. До того ж, він сам був непоганим футболістом і від нього можна було почути слушну пораду чи цікаву історію. Хоча Єжаков стібався над нами виключно по-доброму. Колись він казав мені, щоб я пробігся до монастиря і попросив у священника розуму.

— Ти знаєш, які серйозні проблеми зараз у ДЮСШ «Молодь», чи є ідеї як їй допомогти?
— Чесно кажучи, про те, що все настільки серйозно, я дізнався нещодавно, проте коли було необхідно, Леонідович нам телефонував і ми допомагали. Зараз ніяких дзвінків не було. Якщо тренери кинуть клич про допомогу, то ми без проблем допоможемо, і я, і Чеснаков і інші вихованці.

— В одному з інтерв’ю ти говорив, що в дитинстві вболівав за «Барселону», ти й досі симпатизуєш каталонцям?
— Взагалі-то це вигадка журналістів, насправді я вболівав навпаки за мадридський «Реал» (сміється). Вболівав у дитинстві, вболіваю і досі. Моїм улюбленим футболістом завжди був «зубастик» Рональдо.

— Мабуть в дитинстві, як і в багатьох інших українських хлопчиків в тебе висів постер Андрія Шевченка...
— Як не дивно, ні. В мене висіли постери Рональдіньо і Майка Тайсона.

— А як же «зубастик»?
— А його постер, я ніде не міг знайти. (сміється). На Рональдіньо натрапив в якомусь журналі, на Тайсона теж, а от з Рональдо не пощастило. Зате він у мене був на заставках на телефоні і в комп’ютері (сміється)

— Хто на твою думку найкращий футболіст твого улюбленого «Реалу» 21 століття?
— Важко відповісти.. напевно Рауль. Все ж це людина яка стала символом клубу

— Навколо зірок світового футболу часто існує багато дискусій на тему «хто кращий». Раніше вибирали між Пеле і Марадоною, зараз — між Кріштіану Роналду і Мессі. До якого табору належиш ти?
— Знову ж таки, питання риторичне. З пари Пеле-Марадона, напевно я все-таки більше на боці бразильця. Марадона свого часу попався на допінгу і наркотиках, тому мені важко його розцінювати як великого футболіста. Щодо Мессі і Роналду, то тут я на боці португальця. Мессі не завжди заслуговував на ті золоті м’ячі, які він отримав.

— На останньому чемпіонаті світу у Бразилії Ліонеля визнали кращим гравцем турніру, з чим багато людей не погодилося.
— І я теж не погоджуюся. На мою думку цей приз мав отримати хтось із німців.

— Гравцем основного складу ти став за часів Миколи Петровича Павлова.

— Скоріше при Сергієві Свистуні. Був період, коли Микола Петрович мені довіряв і постійно випускав на поле, хоч я грав не найкращим чином. Але тоді, я не був готовий до матчів такого рівня, в першу чергу психологічно. Коли прийшов Свистун я вже трохи окрім, як фізично, так і морально, з’явилась впевненість у власних силах і я сткав грати в основі.

— Говорячи, про цей сезон не можна не згадати про матч з «Жиліною». Склалося враження, що в Полтаві команда грала не досить сконцентровано.
— Той матч можна назвати фатальним збігом обставин. Тут змішалося все, і нереалізований пенальті у Словаччині, і момент з ударом Ковпака, і втома. Такі матчі трапляються раз на сто років.

— Зараз у «Ворскли» важке фінансове становище, футболісти довгий час сидять без зарплати. Як Василю Сачку вдається мотивувати футболістів?
— Зараз взагалі така ситуація, що опинитися в ролі тренера не побажаєш навіть ворогу. Коли футболістам платять, на них є важелі впливу у вигляді штрафів. Зараз же, навіть якщо хтось, приміром, почне порушувати режим, його можна хіба що відправити в дубль. Проте Василю Вікторовичу треба віддати належне, він знаходить потрібні слова, які змушують нас бігти вперед.

— Одначе у останньому матчі проти «Волині», склалося враження, що у команди взагалі до футболу якась апатія, особливо по першому тайму.
— «Волинь» виглядала здорово, але ми грали просто катастрофічно. В першому таймі в мене було враження, що на мене зверху сів якийсь товстун, і я хочу побігти, але не можу. У другому таймі ми від злості кілька разів пробивали по воротах. Проте у команди Кварцяного було більше моментів і вони перемогли заслужено.

— Артеме, тебе довгий час називали головною зіркою «Ворскли», чи не тисне на тебе такий статус?


— Ну що значить зірка чи не зірка. Зараз у команди справи йдуть не найкращим чином і мої особисті результати теж не вражають, коли «Ворскла» була на ходу — і я забивав більше. Я б не став перебільшувати свої можливості. Я зовсім не Марадона (сміється)

— Тим паче довкола твого імені напевно найбільше скандалів серед всіх «ворсклян». Приміром, навесні минулого року в тебе був конфлікт з севастопольськими вболівальниками.
— Тут до речі постаралися ваші колеги-журналісти. Ми їхали з Сімферополя до Севастополя і коли ще перебували у столиці Криму, мені зателефонував журналіст. Він запитав яка там атмосфера. Ми проїжджали ринок і якусь адміністративну будівлю, і там і там були охоронці зі зброєю. Я сказав про це журналісту, а він вигадав, мовляв це по Севастополю ходять люди зі зброєю. Під час гри вболівальники у Севастополі почали мені це закидати у грубій формі і я не стримався і відповів непристойним жестом. Я був неправий і отримав за це покарання, але тому журналістові, я б із-задоволенням дав... почитати те, що він написав.

— Зазвичай футболісти, які конфліктують на полі потім миряться і забувають про сварки. Тобі зараз досі доводиться грати проти воротаря Погорілого, який одного разу вдарив тебе по обличчю після гри з «Таврією».
— Так, ми іноді бачимося, і давно вже забули той інцидент і згадуємо його лише в жартівливому контексті.

— Крім севастопольських вболівальників, тобі доводилося конфліктувати і з полтавцями. Йдеться про цьогорічний матч у Запоріжжі проти місцевого «Металурга».
— Представники нашого фан-сектора тоді були обурені нічийним результатом і один з них, будучи напідпитку, почав ображати Сергія Сімініна. Я сказав, нема проблем, беріть мою футболку, виходьте на поле і спробуйте зіграти краще. На цьому інцидент завершився і жодних наслідків не було. Це важко назвати конфліктом.

— Ну і останній неприємний епізод, поряд з яким ти знаходився, стався у кубковому матчі проти «Чорноморця», коли гравець «моряків» Дмитро Коркішко почав ображати Санжара Турсунова на расовому підгрунті.
— Дмитра Коркішка я пам’ятаю ще по молодіжній збірній. Це був дуже зарозумілий футболіст, який грав у футбол переважно словами. В даній ситуації він після легкого стику з Турсуновим він впав, і почав кричати, наче йому ногу відірвали. Наш тренер воротарів Остапенко, сказав йому, мовляв, вставай, досить лежати. На це Коркішко відповів триповерховим матом. Санжар не втримався і схопив його за горло. Я в цей час поліз їх розбороняти. В запалі Коркішко назвав Санжара «чорним» і послав матом.

— Як ти вважаєш, нинішні високі позиції «Ворскли» це в першу чергу сила нашої команди, чи все загальне зниження рівня чемпіонату України?
— Провокаційне запитання (сміється). Рівень українського чемпіонату звісно впав, але якщо «Ворскла» знаходиться у верхній частині турнірної таблиці, то вона безперечно на це заслужила.

— В нашому чемпіонаті зараз відбувається багато неоднозначних речей. То «Олімпік» звинуватять в тому, що він «злив» матч, то «Металург» висуне такі ж підозри Лисицькому. Нещодавно Верховна рада України прийняла закон, який передбачає кримінальну відповідальність за подібні речі. Як ти вважаєш, він у нас запрацює?
— Ні, я в це не вірю. У нас в країні багато законів не працюють, і цей ймовірно не стане виключенням.

— Як ти вважаєш, в Україні можливе гучне покарання за «нечесну гру» на зразок італійського «Моджигейту», коли «Ювентус» зі скандалом понизили у класі.
— Це прозвучить песимістично, але я думаю, що в нас такого не буде ніколи. Хіба що Україну завоюють марсіани (сміється).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

FootBoom.com